Святвечір — одне з найбільш важливих родинних свят, коли кожна сім’я створювала у своїй оселі атмосферу затишку, багатства, щастя й миру. В очікуванні свята, день був просякнутий містичними звичаями та обрядодіями, які базувалися на давньому ритуалі поминання померлих та глибокій шані до предків. Зранку готували 12 пісних страв на вечерю (борщ, узвар, картопля, гриби, смажена риба, солоні огірки, мариновані помідори, квашена капуста, голубці з пшоном, пиріжки з квасолею чи капустою, варені боби, буряк з часником, кисіль тощо), оскільки на святвечір припадає останній і найсуворіший день Пилипівського (Різдвяного посту); найбільш богомільні люди увесь день говіли і не вживали їжі аж до самого вечора. Обов’язковою стравою святвечора була кутя. Спосіб її приготування в різних регіонах України однаковий, змінюватися могли лише інгредієнти. Наприклад, на більшості території України кутю варили пшоняну чи пшеничну, але на Західній поширена була ячна кутя; на Півдні широко використовували навіть рис. До звареного збіжжя додавали мед, але пам’ятали відоме прислів’я: «Не передай куті меду». Подекуди заправляли товченим маком, волоськими горіхами, родзинками та іншими смаколиками – усе це розмішували узваром. На Закарпатті, окрім куті, готували і спеціальний обрядовий хліб – карачун (красун, хлібець), символ достатку та зимового сонцестояння. Цей хлібець супроводжував всі святки, але вживали його тільки після Василя (14). Напередодні Різдва також готували цілу низку м’ясних страв (ковбаси, кров’янку, ковбик, голубці, котлети тощо) на наступний день, адже «Різдво без ковбас, як Великдень без крашанок». Поки господині з дітьми пораються біля печі, господарі хазяйнують по господарству: годують та напоюють худобу, застеляють хлів сіном, розчищають від снігу подвір’я та стежки. До цього дня годилося обов’язково повернути до господи все те, що було де-небудь забуте або комусь позичене.
Коли починало вечоріти, господар урочисто вносив до хати Дідуха і ставив його під образами, де він мав стояти до щедрого вечора (13). Також на покуті робили кубельце із найкращого сіна, де мала стояти кутя. Окрім цього, сіно вносили і під святковий стіл. Доброю ознакою було, якщо там поспав кіт або пес. На Волині сіном устеляли навіть всю хатню долівку. На Галичині до хати вносили і робочий реманент (плуг, лопату, граблі, сапу, вила тощо), щоб легко було в полі працювати. А власники корів ставили під стіл повне відро з водою, «щоб корівка давала багато молока». Як тільки кутя була готовою, виконували цікаву обрядодію – «нести кутю на покутя». Найменший у сім’ї хлопчик (чи господиня) одягши нові рукавиці, ніс новенький глечик із кутею на покутя, промовляючи: «Несу кутю на покутя, на зелене сіно, щоб бджоли (чи курчата) сіли». Глечик обережно ставили у вищезгадане кубельце із сіна і покривали хлібом з дрібком солі. Окрім куті на покутя ставили також узвар та пиріжки. Кутя мала стояти на покуті протягом свят, але варили її на кожен святковий вечір окремо. На Черкащині кутю на покуття несла тільки господиня. Несучи горщик, ґаздиня казала: «Несу кутю на покутю, узвар на базар, а пироги на торги: кво-кво»; діти ж услід піддакували: «Цяп-цяп». Ніч перед Різдвом вважалася останнім терміном перебування нечистої сили на Землі, тому селяни намагалися убезпечити свої обійстя від усілякого зла. Зокрема напередодні вечері, господар та господиня обтрушували свяченим маком хлів та сараї, обкурювали ладаном хату та комори, міцно закривали двері, а на порозі клали сокиру та зубок часнику. Цікаво, що з наступного дня, і аж до Водохрещі (19) жінкам заборонялося ходити по воду «аби нечистого до хати не занести», це робили лише чоловіки. З першою зіркою сідали за обрядову вечерю. Появу цієї зорі чекали з нетерпінням, особливо діти, адже вірили, що той хто першим побачить її на небі буде увесь рік щасливим. Якщо ж небо було хмарним, то сідали до столу, коли починало сутеніти, приблизно опісля 16:00. Свята вечеря – це спільна вечеря всього роду. Вважалося, що саме в цей час всі близькі й далекі померлі члени родини мають прийти до оселі, а відтак – звільняли для них місця на лавах, ліжках, стільчиках, на стіл ставили додаткові страви та ложки. За святковим столом мала горіти одна або три свічки, і ще одна на покуті (лампадка, божниця).
Уся родина цього вечора неодмінно має бути разом. Старі люди кажуть, що той, хто проведе святвечір поза сімейним колом, весь рік блукатиме світом, почуватиметься незатишно й одиноко. Важливо також у цей день пробачити всі кривди, що були вам заподіяні. Якщо сталося так, що в господі гостює стороння людина, її обов’язково кличуть до святкового столу. Гість на святвечір приносить щастя до оселі. Взявши в руки глечик з кутею, господар вклонившись на всі сторони світу, сідав за святковий стіл і запрошував до нього решту. Окреме запрошення висловлювалося добрим душам померлих, що за повір’ям теж знаходилися у родинному колі. На Чернігівщині, перед тим як почати трапезу, господар, взявши першу ложку куті в рот, і не ковтаючи її, виходив на двір подивитися на нічне небо: якщо воно зоряне, то наступного року добре вестиметься всяка птиця, а коли зірок мало – доведеться спродувати її. Лишень після цього починали вечеряти. Проголосивши урочисту промову, ґазда тричі куштував кутю та передавав її далі, іншим членам родини. Кожен також мав хоча б тричі її скуштувати, після чого бралися за основні страви. Їли за столом не поспішаючи, намагаючись зайвий раз не вставати. При розмові добрими спогадами згадували померлих та їх вчинки. Хорошою ознакою було, коли хтось за столом ненароком чхнув. Поганою ж ознакою було, коли хтось подавився. Кожному годилося скуштувати всі 12 страв. Вживання алкогольних напоїв цього вечора суворо заборонялося, бо ще триває піст. Існувало містичне повір’я, що якщо у когось за вечерею немає тіні, то та людина протягом року помре…
Під час святої вечері слідкували, аби не згасла свічка на столі; узагалі люди цієї ночі не гасили світло й намагалися не спати. Така заборона була пов’язана з віруванням, що в цей час сам Господь Бог сходить на землю й відвідує оселю та господарство, наділяє людей усіляким добром. Той же, хто спить у цю ніч, проспить боже благословення. Загалом в Україні вірили, що ця ніч чарівна й особлива, адже стираються межі між людським світом та потойбіччям. Повечерявши, завершували святкову трапезу теж трьома ложками куті. Всі страви залишали на ніч на столі добрим духам. Після вечері господиня мила пустий посуд, а воду зливала в карафку, щоб нею напровесні окропити приплід, переважно курчат та качат, яких уперше випускали на подвір’я. Опісля святкової вечері, господар частував усіх домашніх тварин – корів, коней, свиней, овець та навіть кота і собаку, сповіщаючи божі створіння про святий вечір. Пасічники відвідували також і пасіку. Господиня ж частувала домашню птицю. Деінде влаштовували символічний обряд частування і диких звірів, а мешканці Карпат намагалися завести до світлиці ягнятко або телятко й нагодувати його. Існувало повір’я, що в ніч перед Різдвом тварини розмовляють людською мовою, але слухати їх величезний гріх… В цей час оселями починали бігати колядники, приносячи до хат щедрі побажання та веселий святковий настрій; щоправда у більшості регіонів України колядують наступного дня, себто власне на Різдво. Останнім часом в Україні більшою мірою поширені колядки релігійного змісту, у першу чергу, зі згадками про Ісуса Христа та Богоматір. Після вечері діти відносили обрядову їжу своїм хрещеним батькам, адже провідати їх на святвечір було справжнім обов’язком. Хрещені забирали принесену вечерю і взамін давали свою, натомість дітей ощедрювали горіхами, цукерками, грішми та іншими подарунками. По вечері, уважно стежили за нічною погодою:
- Зоряне небо – кури добре нестимуться і вродить горох.
- Місячна ніч – на врожай кавунів.
- Ожеледь на деревах – на врожай горіхів.
- Іде сніг – буде гарний врожай яблук.
- Іній – на мокре літо та дорід зернових.
- Чисте та зоряне небо – на сухе літо.
Від святвечора аж до щедрої куті (13) хату не підмітали, щоб не зашкодити добрим духам. Так само не виносили з хати і сміття. Пізнього вечора, напередодні Різдва, у всіх православних церквах та храмах правиться служба Божа, яка завершується удосвіта. Христос Рождається!