Мешканка Нікополя Ірина втратила сина внаслідок обстрілів і залишилася на схилі років сама

Літня мешканка Нікополя Ірина втратила сина внаслідок ворожих обстрілів і залишилася сама. Жінка стала героїнею сюжету російського опозиційного видання «Настоящее время», яке публікує багато матеріалів про війну в Україні, – передає Nikopolnews.

Цей сюжет присвячено людям з прифронтових територій, які залишаються у своїх містах, незважаючи на постійні обстріли. Серед них – лежачі хворі, маломобільні люди, люди з інвалідністю. Часто їх немає кому доглядати: рідні або загинули, або виїхали. У них іноді немає їжі, вони місяцями можуть лежати під обстрілами у зруйнованих домівках, не маючи можливості піднятися з ліжка.

Тих, кому пощастить, рятують волонтери…

Ірина жила у Нікополі: вона вже кілька років прикута до ліжка. Її син, який на руках спускав жінку до підвалу від снарядів, загинув під обстрілом, і доглядати Ірину стало нікому. Аналогічна історія у Віктора: він більше двох місяців пролежав сам під обстрілами в Бахмуті, і, за його словами, йому вже було байдуже, помре він чи ні. Обох вивезли в безпечне місце волонтери благодійної організації ‘Схід-SOS’: на їхньому рахунку десятки врятованих життів.

Нині Ірина у безпеці: кілька днів тому волонтери доправили її до Дніпровського центру адаптації людей з інвалідністю. Але все одно не може стримати сліз, згадуючи про загиблого під обстрілом сина.

Щоночі стріляли! Сильно стріляли. Син мене виносив на руках у безпечніше місце. А востаннє не встиг винести, – розповідає вона. – Страшно було! Дуже страшно!’

Ірина вже кілька років прикута до ліжка. Коли її син загинув, вона була у розпачі і не розуміла, як їй жити далі.

Він стояв на балконі, і в цей час почався обстріл. Один снаряд потрапив поряд із балконом і його цей снаряд убив, – розповідає Дмитро Підзолков, координатор евакуації благодійної організації ‘Схід-SOS’. – Ми приїхали, побачили людей, які були дуже пригнічені”.

Крім Ірини героями сюжету «Настоящего времени» стали Віктор з Бахмута та інші мешканці прифронтових територій. Також журналісти розповіли про героїчну роботу українських волонтерів.

За Віктором, мешканцем прифронтового Бахмута в Донецькій області України, теж нема кому доглядати. Чоловік понад два місяці пролежав під обстрілами, і коли сусіди привели до нього волонтерів та запропонували евакуюватися, просто розплакався: він каже, що вже не раз попрощався із життям.

‘Я лежав, і мені було все одно, подихати чи ні’, – каже він.

82-річна мама Лариси жила у селищі Новолуганське неподалік Бахмута.

Останні два місяці по нас так сильно били. Мамі 82 роки. Я інвалід, мама погано ходить, – розповідає жінка. – Поряд будинок у нас, там потрапили в дах декілька разів, він загорівся, квартира одна просто склалася. Ми не хотіли виїжджати, але виїхали.

Благодійна організація ‘Схід-SOS’ однією з перших почала евакуювати маломобільних людей із зони бойових дій на сході України. Сьогодні у районах, де йдуть бойові дії, постійно працюють кілька її евакуаційних бригад.

Від багатьох просто відмовилися, когось рідні не можуть прийняти. Зустрічаються люди, які мали лише соцпрацівника і не мали рідних. Він приходив і дбав про них. Наприклад, бабуся, яка доживала свій вік у квартирі спокійно: їй приносили їжу, вона дивилася телевізор, і все було добре, – розповідає про своїх підопічних Ярослав Корнієнко, координатор евакуації ‘Схід-SOS’. – А коли почалася війна і стало потрібно щось шукати, то виявилося, що в неї немає ні інтернету, ні можливостей, ні знань. І вона починає жити з нуля у свої 85 років.

Роман Жиленков, який допомагає ‘Схід-SOS’ вивозити маломобільних українців – сам двічі переселенець. У 2014 році він змушений був виїхати з рідної Кадіївки в Луганській області, а навесні 2022 року йому довелося залишити місто Кремінна, де він прожив останні 8 років. Роман каже, що покинув будинок, але залишити людей, які потребували його допомоги, так і не зміг. І вірить, що йому у його роботі допомагають небесні сили.

Ми під обстріл потрапили у Кремінній, коли хліб розвозили старим у віддалені частини міста. Був мінометний обстріл, і ми якось там між будинками пробиралися. З того часу, я думаю, мабуть, нам Бог допомагає, – зауважує Роман. – У Бахмуті поруч із нами постійно щось поруч лягає, та й не лише у Бахмуті. Нещодавно в Торецьку ми приїхали у двір за людьми. А сусіди вилізли з підвалу і кажуть: нещодавно у двір прилетіло. Скрізь каміння, уламки.

На спеціально обладнаному автобусі Роман перевозить людей із гарячих точок на сході України до Покровська до евакуаційного поїзда, де в одному з вагонів є лежачі місця для людей з інвалідністю. Звідти маломобільних біженців здебільшого везуть до відносно безпечного Дніпра, де є лікарі та волонтери, які їм допоможуть. Залежно від стану переселенців з інвалідністю везуть або до лікарень, або до тимчасових притулків: туди вони часто потрапляють брудними, голодними та виснаженими.

У нас була така історія, мама, така інтелігентна жінка, Іраїда Всеволодівна, їй під 90 років. І з нею дочка за 60 років. У доньки синдром Дауна, – розповідає волонтер ‘Схід-SOS’ Ольга Володимирова, яка також очолює один із притулків. – І дочка просто падає і втрачає свідомість. До неї біжать лікарі, а мати цього не бачить. Я їй кажу: Ой, з Танечкою щось трапилося. У неї бувають напади? А мати каже: Ні! У неї немає епілепсії. Вона просто не їла кілька днів!

Одне з місць, де у Дніпрі дбають про маломобільних переселенців, – центр ‘Океан добра’: його відкрили наприкінці березня місцеві жителі з інвалідністю, щоб допомагати тим, хто опинився у складнішій ситуації.

‘Коли ми готували приміщення для прийому людей, ми про це оголосили. І прийшло дуже багато волонтерів та переселенців, це було дуже дивно, – розповідає Ольга Володимирова. – Люди до пізньої ночі тягали речі, мили, прибирали, готували. Жінки та чоловіки приходили просто натовпом і допомагали нам. Бувало, що у нас закінчувалися продукти: ми про це оголошували, і люди приносили їх стільки!

З початку березня ‘Океан добра’ прийняв у своїх стінах понад 2,5 тисячі маломобільних українців із зон бойових дій. Більшість із тих, хто знаходить тут притулок, – самотні люди, яким нема на кого розраховувати. Загалом у Дніпропетровській області вже офіційно зареєстровано понад 13 тисяч переселенців з інвалідністю.

Нижче – сюжет, який показує, скільки лиха принесла Україні війна і як страждають внаслідок російської агресії найслабші. Ті, яким і у більш спокійний час жилося нелегко.

Дізнавайтесь більше новин на odnoboko.net